.jpg)
.jpg)
Нормативно-правова база в умовах воєнного стану в Україні
Графік онлайн консультацій практичного психолога КЗ "ДНЗ № 401"
Як батькам поводитися під час війни?
КОНТРОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ПІД ЧАС ВІЙНИ – ПОЯСНЕННЯ ПСИХОЛОГІВ
У найскладніший для України час кожен переживає зміни настрою та поведінки під час спричинених воєнними діями подій. Група волонтерів-психологів, що реалізує проєкти для дітей і дорослих,продовжуєнадавати рекомендації для підтримки психічного здоров’я українців.
У психології здатність людини зосереджуватися на важливому та контролювати думки говорить про внутрішню гармонію, завдяки якій емоційний стан не залежить від зовнішніх умов і обставин. Для того, щоб досягти гармонії не треба бути йогом або відлюдником. Проте вміти тримати рівновагу, залишатися спокійним, контролювати себе у важких і неприємних ситуаціях можуть лише ті, хто повністю приймає ситуацію.
Внутрішня гармонія усуває тривоги та страхи, вона здатна побороти негативні думки, стрес, відсутність задоволення та нещастя, а також надає впевненості та внутрішньої сили.
Не кожен усвідомлює актуальність внутрішньої гармонії, а ще менша кількість людей знає, що цю навичку можна здобувати.
Як впливає контроль емоційного стану на людину?
· Дозволяє ефективно долати повсякденні виклики.
· Надає внутрішньої сили та впевненості.
· Налагоджує режим сну.
· Посилює емоційну та ментальну незалежність від чужої думки.
· Допомагає ефективно боротися зі стресом, тривогою, гнівом і занепокоєнням.
· Усуває негативне, марне та неспокійне мислення.
· Допомагає налагоджувати контакт з іншими людьми.
· Дозволяє знайти професійний і креативний потенціал.
Більше легких і корисних порад із питань безпеки та психології, а також цікаві факти та спостереження шукайте в Telegram-каналі «Подбай про себе».
Дихальні техніки проти тривоги та панічних атак
Якщо зібрати усі дихальні техніки, які дають змогу зменшити тривогу й зупинити панічну атаку, вийде чималий перелік. Утім, одні дублюють одна одну, інші— не мають логічного обґрунтування і здебільшого містичні або масштабні й потребують зусиль, часу, спеціальних пози чи умов. Отже, виділимо три дихальні техніки, ефективність яких підтвердили. Візьміть їх наозброєння
Сповільніть дихання
Коли людина боїться, її організм готується тікати. Щоб підвищити ефективність реакції «тікай», організм пришвидшує дихання, бо прагне заздалегідь наситити кров киснем. Це цілком нормальна вегетативна реакція на страх. Тобто страх пришвидшує дихання. Але існує й зворотний зв’язок: якщо сповільнити дихання, можна знизити тривогу
Зробіть видих довшим, аніж вдих
У спокої видих триває довше, ніж вдих. При цьому дихальні мʼязи під час вдиху скорочуються, а під час видиху— розслабляються.
У разі тривоги видих стає коротшим й людина під час нього докладає додаткових зусиль. Однак якщо зробити видих довшим— можна зменшити тривогу. Ефективні дихальні техніки спрямовані подовжувати розслаблений видих
Відволічіться або сконцентруйте увагу надиханні
Людина створює і посилює свою тривогу за допомогою думок. Тож хоч які розслаблювальні техніки ви застосовували б, але якщо ви продовжуєте думати «Я можу померти», «Я втрачаю глузд» чи вигадувати інші страшилки, то позбутися страху і зупинити можливу панічну атаку не вдасться.
Якщо ви не залякуватимете себе, тривога знизиться, а потім і взагалі зникне. Адреналін розщеплюється в крові за 3хв. Тобто, щоб подолати страх, достатньо 3—5хв не залякувати себе. Найлегше відволіктися, якщо сконцентруватися на диханні— дихати усвідомлено. Саме так дихають дельфіни, тож уявіть себе дельфіном на ці 3—5хв. Відволіктися— один із ефективних прийомів, що дає змогу зменшити потік автоматично страхітливих думок
ПідготувалаТетяна Гурковська, головний редактор журналу «Практичний психолог: дитячий садок», психолог-консультант
Первинна психологічна допомога під час війни: правила й принципи
Перша психологічна допомога
Як допомогти дітям та дорослим, які потребують підтримки.
Дорослі й, зокрема діти, які перебувають у гостромустресовому стані, потребують зовнішньої підтримки. Гострота стресової реакції залежить від:
· ступеня залученості— дитина стежила за воєнними подіями по телевізору чи перебувала в їхньому епіцентрі— постраждала сама або її рідні, знайомі;
· індивідуальних особливостей— вразливість, вміння опанувати себе;
· попереднього травмівного досвіду— дитина була жертвою або свідком стресогенної події, втратила близьких тощо.
Дорослий, який надає дитині первинну психологічну допомогу (ППД), повинен спиратися на триоперативні принципи— дивитися, слухати, спрямовувати. Крім цього, він маєкеруватися правилами:
· невідкладності— надавати допомогу якнайшвидше: що більше часу мине після травмування, то ймовірніше, що у дитини виникне посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
· наближеності до місця подій— надавати допомогу безпосередньо на місці або у звичній обстановці й соціальному оточенні— у будинку, лікарні чи сховищі, тобто там, де сім’я та дитина перебуває одразу після події;
· очікування, що нормальний стан відновиться,— підтримувати впевненість потерпілих у тому, що все нормалізується;
· єдності психологічного впливу— надавати допомогу має одна й та сама людина відповідно до уніфікованої процедури психологічної допомоги;
· простоти психологічного впливу— відвести дитину від джерела травми, дати їй змогу вмитися, поїсти й відпочити у безпечному місці, а за бажанням— виговоритися.
Як надати первинну психологічну допомогу дорослому під час війни
Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу:
· висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»;
· подбати про себе. У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду— «Я не можу нічого робити, адже я пережив(-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»;
· поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч;
· подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням.
Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни
· Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».
· Створюйте атмосферу безпеки— обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею.
· Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення— так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.
· Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям— переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.
· Допомагайте вибудувати життєву перспективу— визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни.
· Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів— нормально.
· Підвищуйте самооцінку дитини— частіше хваліть її за хороші вчинки.
· Грайте в ігри з піском, водою чи глиною— взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів.
· Не дозволяйте потурати вами— не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї.
Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій. Поради для дорослих
Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими
Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати.
Убезпечте дитину від жахіть
За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги.
Покажіть дитині, що вона не сама
Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся— назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.
